Чому для мене Росія спочатку була музикою
Іноді цікавість до країни починається не з подорожі. Іноді вона починається з пісні.
Спочатку Росія була для мене не країною на політичній карті. Вона була музикою.
Була пісня «Rasputin» гурту Boney M. — ритмічна, драматична, її неможливо було не помітити. Була «Moskau» гурту Dschinghis Khan — із потужним приспівом і яскравим, майже казковим образом далекого міста. Потім Іван Ребров із «Wolgalied» та своїм надзвичайним голосом. І ще Гайнтьє з «Abendglocken».
Ці пісні не розповідали мені, якою Росія була насправді. Але вони пробуджували образи: безкраї краєвиди, глибокі голоси, старовинні церкви, могутні хори й культура, яка здавалася водночас чужою і знайомою.
Донські козаки в Рюмлангу
Десь між 2006 і 2010 роками я почув хор донських козаків у церкві Рюмланга.
Насамперед мені запам’яталися самі співаки: їхній характерний одяг, чоботи та вражаючий вигляд. Але найбільше — їхні голоси. Одні звучали дивовижно високо, інші підіймалися з такої глибини, що їх не лише чуєш, а майже відчуваєш усім тілом.
Особливу роль відігравала й акустика церкви. Голоси наповнювали весь простір, здіймалися вгору, відбивалися від стін і зливалися в щось, що вже майже неможливо було розкласти на окремі звуки.
Це був не просто концерт. Це була неповторна атмосфера.
На деякий час церква в Рюмлангу наче з’єдналася з далеким світом. Не завдяки поясненню і не завдяки політичній дискусії, а лише завдяки голосам і музиці.
Образи — не реальність
Звісно, такі пісні й виступи не дають повного уявлення про країну.
«Rasputin» — попмузика. «Moskau» — барвиста постановка. Козацький одяг, глибокі чоловічі голоси й романтичні образи Волги також розповідають лише про малу частину значно більшої та суперечливішої реальності.
Але, можливо, перші образи й не мають бути повними. Можливо, спочатку достатньо, щоб вони щось відкрили в нас: цікавість, увагу або бажання дізнатися більше.
Музика не може пояснити країну. Але вона може відчинити двері.
Країна складається з людей
Сьогодні майже неможливо говорити про Росію так, щоб політика не була присутня в розмові. Вона є частиною реальності, і її не можна замовчувати.
Але країна — це не лише її уряд. Це також люди, сімейні історії, спогади, вірші, вислови й пісні. Не можна зводити людей до політичних рішень, на які вони, можливо, зовсім не можуть вплинути.
Саме тому мене цікавлять мови й історії, що стоять за ними. Російське прислів’я іноді може розповісти про повсякденні думки й почуття більше, ніж газетний заголовок. Пісня може зберегти спогад. А розмова може знову перетворити абстрактну країну на окремих людей.
Що залишає в нас музика
Тому, коли я сьогодні думаю про Росію, я чую не лише новини.
Я згадую Boney M., «Moskau», Івана Реброва й «Abendglocken». І згадую співаків у церкві Рюмланга: їхній одяг і чоботи, високі й низькі голоси, особливу акустику та цю неповторну атмосферу.
Можливо, саме там зародилася моя цікавість до Росії — не з прагнення зрозуміти цілу країну, а з подиву перед тим, що мене зворушило.
Іноді зв’язок починається не з правильних слів.
Іноді він починається зі звуку.
А ти?
Яка пісня або який концерт наблизили до тебе якусь країну задовго до того, як ти познайомився з людиною звідти?
Хочеш спершу записати думки для себе? →